Вплив на навколишнє середовище: звичайне та органічне сільське господарство

Сільське господарство, основа людської цивілізації, забезпечує нас їжею, волокном та паливом. Однак, методи, які ми використовуємо для обробітку нашої землі, мають глибокі наслідки для навколишнього середовища. Протягом десятиліть «звичайне сільське господарство» було домінуючою парадигмою, зосередженою на максимізації врожайності за допомогою інтенсивних практик. Зростаюча стурбованість щодо довгострокової стійкості цих методів призвела до розвитку «сталого сільського господарства», яскравим прикладом якого є «органічне сільське господарство». Розуміння «впливу на навколишнє середовище» цих різних підходів має вирішальне значення для прийняття обґрунтованих рішень щодо наших продовольчих систем та їхнього майбутнього.

Звичайне сільське господарство та його вплив на навколишнє середовище

«Звичайне сільське господарство», яке часто називають промисловим сільським господарством, характеризується великомасштабним монокультурним землеробством, значною залежністю від синтетичних ресурсів, таких як хімічні добрива та пестициди, та інтенсивним обробітком ґрунту. Хоча ця система успішно і значно збільшила виробництво продуктів харчування, вона також спричинила значний «вплив на навколишнє середовище». Однією з найгостріших проблем є деградація ґрунту. Постійне монокультурне вирощування без належного «обертання» виснажує поживні речовини ґрунту та органічну речовину, що призводить до ерозії ґрунту та зниження його родючості. Ця залежність від синтетичних «фосфорних добрив» та азотних добрив для компенсації виснаження поживних речовин може ще більше погіршити проблеми. Надлишок поживних речовин з добрив може потрапляти у водні шляхи, спричиняючи евтрофікацію, процес, коли надлишок поживних речовин підживлює цвітіння водоростей, що виснажує кисень у водних екосистемах, завдаючи шкоди рибам та іншим водним організмам.

Забруднення води – ще один важливий «вплив на навколишнє середовище» звичайного сільського господарства. Окрім стоку добрив, широке використання «гербіцидів» та «фунгіцидів» для «контролю шкідників» у звичайних системах значною мірою сприяє забрудненню води. Ці хімікати, призначені для знищення бур’янів та грибків, також можуть завдати шкоди нецільовим організмам та залишатися в навколишньому середовищі, забруднюючи поверхневі та ґрунтові води. Важка техніка, що використовується у звичайному землеробстві, також ущільнює ґрунт, зменшуючи інфільтрацію води та збільшуючи стік, який переносить забруднюючі речовини у водойми. Крім того, звичайне сільське господарство є значним джерелом викидів парникових газів. Виробництво та застосування синтетичних добрив – це енергоємні процеси, що вивільняють закис азоту, потужний парниковий газ. Практики обробітку ґрунту, поширені у звичайному землеробстві, порушують ґрунт та вивільняють накопичений вуглекислий газ в атмосферу. Вирубка лісів для створення більшої кількості сільськогосподарських угідь для звичайного сільського господарства ще більше збільшує викиди вуглецю та втрату середовища існування.

Стале сільське господарство: екологічний підхід

На відміну від ресурсоємної природи звичайного сільського господарства, «стале сільське господарство» прагне мінімізувати «вплив на навколишнє середовище», працюючи в гармонії з природними «екологічними» процесами. Воно охоплює більш цілісну та довгострокову перспективу, прагнучи виробляти продукти харчування, одночасно захищаючи природні ресурси та екосистеми для майбутніх поколінь. «Органічне сільське господарство» є провідним прикладом сталого сільського господарства, дотримуючись суворих стандартів, які забороняють або суворо обмежують використання синтетичних добрив, пестицидів, «гербіцидів» та генетично модифікованих організмів (ГМО). Сталий розвиток підкреслює біорізноманіття, здоров’я ґрунту та екосистемні послуги як невід’ємні компоненти сільськогосподарського виробництва.

Органічне сільське господарство та зменшення впливу на навколишнє середовище

«Органічне сільське господарство» пропонує життєздатну альтернативу звичайним методам, демонструючи значний потенціал для пом’якшення «впливу на навколишнє середовище». Основою «органічного сільського господарства» є створення та підтримка здорового ґрунту. Замість того, щоб покладатися на синтетичні «фосфорні добрива», органічні фермери використовують такі практики, як «обертання», покривні культури та компостування, щоб природним чином підвищити родючість ґрунту. «Обертання», наприклад, передбачає послідовну посадку різних видів культур, що покращує структуру ґрунту, кругообіг поживних речовин та зменшує тиск шкідників та хвороб. Покривні культури, що висаджуються між товарними культурами, захищають ґрунт від ерозії, пригнічують бур’яни та додають органічну речовину, коли їх вносять у ґрунт. Компост та гній тварин використовуються як природні добрива, забезпечуючи необхідні поживні речовини, одночасно покращуючи структуру ґрунту та утримання води. Ці практики не лише зменшують потребу в синтетичних добривах, але й підвищують здатність ґрунту зв’язувати вуглекислий газ з атмосфери, сприяючи пом’якшенню зміни клімату.

Якість води також значно покращується в «органічному сільському господарстві». Мінімізуючи або виключаючи використання синтетичних пестицидів, «гербіцидів» та «фунгіцидів», органічне землеробство зменшує ризик забруднення води. «Контроль шкідників» в «органічному сільському господарстві» спирається на профілактичні та екологічні методи. Сюди входить залучення корисних комах, які полюють на шкідників, використання біологічних агентів «контролю шкідників» та застосування фізичних бар’єрів та пасток. «Органічне сільське господарство» також сприяє біорізноманіттю як над, так і під землею. Різноманітні системи «обертання», живоплоти та буферні зони створюють середовище існування для диких тварин та корисних комах, покращуючи «екологію» на фермах та навколо них. Здоровіші ґрунти в органічних системах підтримують більше різноманіття ґрунтових мікроорганізмів, які відіграють ключову роль у кругообігу поживних речовин та здоров’ї ґрунту. Зменшений обробіток ґрунту в деяких органічних системах ще більше мінімізує порушення ґрунту та викиди вуглецю.

Стратегії боротьби зі шкідниками: звичайне проти органічного сільського господарства

Підходи до «контролю шкідників» являють собою різкий контраст між звичайним та «органічним сільським господарством». Звичайне землеробство значною мірою залежить від синтетичних пестицидів, «гербіцидів» та «фунгіцидів» для боротьби зі шкідниками, бур’янами та хворобами. Хоча ці хімікати можуть бути ефективними в короткостроковій перспективі, вони мають кілька «впливів на навколишнє середовище». Стік пестицидів може забруднювати джерела води, завдаючи шкоди водному життю та потенційно впливаючи на здоров’я людини. Надмірне використання пестицидів може призвести до резистентності шкідників, що вимагає ще сильніших та більш токсичних хімікатів. Крім того, пестициди широкого спектру дії можуть завдати шкоди корисним комахам, таким як запилювачі та природні вороги шкідників, порушуючи природну «екологію» ферми. «Гербіциди», що використовуються для боротьби з бур’янами, також можуть негативно впливати на здоров’я ґрунту та нецільові рослини.

В «органічному сільському господарстві» до «контролю шкідників» підходять профілактично та екологічно. Замість того, щоб покладатися на синтетичні хімікати як на перший засіб, органічні фермери надають пріоритет створенню здорових та стійких агроекосистем, які природним чином менш схильні до шкідників та хвороб. «Обертання» відіграє ключову роль у порушенні циклів шкідників та хвороб. Заохочення біорізноманіття через різноманітні системи вирощування та створення середовища існування підтримує популяції корисних комах та інших природних ворогів шкідників. Біологічні методи «контролю шкідників», такі як впровадження корисних організмів або використання біопестицидів, отриманих з природних джерел, застосовуються за необхідності. Фізичні методи, такі як рядні покриття та пастки, також можуть бути ефективними в управлінні певними шкідниками. Цей інтегрований та екологічний підхід до «контролю шкідників» в «органічному сільському господарстві» мінімізує залежність від синтетичних хімікатів та пов’язаний з ними «вплив на навколишнє середовище».

Фосфорні добрива та управління поживними речовинами

«Фосфорні добрива» необхідні для росту рослин, але їх використання у звичайному сільському господарстві створює значні екологічні проблеми. «Фосфор» – це обмежений ресурс, а його видобуток для виробництва добрив є енергоємним. Що ще важливіше, стік надлишку «фосфорних добрив» з сільськогосподарських полів є основним фактором забруднення води, зокрема евтрофікації. Евтрофікація призводить до цвітіння водоростей, виснаження кисню та деградації водних екосистем. Хоча «фосфор» необхідний для росту рослин, надмірне застосування та неефективне засвоєння рослинами у звичайних системах призводять до значних втрат для навколишнього середовища.

«Органічне сільське господарство» застосовує інший підхід до управління поживними речовинами, мінімізуючи залежність від синтетичних «фосфорних добрив» та інших штучних ресурсів. «Обертання» з бобовими, які фіксують азот з атмосфери, зменшує потребу в синтетичних азотних добривах. Використання компосту, гною тварин та інших органічних добавок забезпечує повільне вивільнення «фосфору» та інших необхідних поживних речовин, покращуючи здоров’я ґрунту та кругообіг поживних речовин. Ці органічні джерела «фосфору» менш схильні до стоку порівняно з синтетичними добривами, що зменшує ризик забруднення води. «Обертання» та покривні культури ще більше посилюють утримання поживних речовин у ґрунті, мінімізуючи втрати поживних речовин та покращуючи ефективність їх використання. «Органічне сільське господарство» прагне замкнутої системи поживних речовин, де поживні речовини переробляються в межах ферми, зменшуючи потребу в зовнішніх ресурсах та мінімізуючи «вплив на навколишнє середовище», пов’язаний з «фосфорними добривами» та іншими синтетичними поживними речовинами.

Сівозміна та здоров’я ґрунту: ключова різниця

«Сівозміна» є основною практикою «сталого сільського господарства», зокрема «органічного сільського господарства», і вона різко контрастує з монокультурними системами, поширеними в традиційному сільському господарстві. Монокультура, практика вирощування однієї і тієї ж культури рік за роком на тому самому полі, виснажує поживні речовини ґрунту, збільшує тиск шкідників і хвороб і з часом погіршує здоров’я ґрунту. Така залежність від монокультури вимагає значного використання синтетичних добрив і пестицидів у звичайних системах для підтримки врожайності.

«Сівозміна», з іншого боку, є наріжним каменем «органічного сільського господарства» та ключовою стратегією для покращення стану ґрунту та зменшення «впливу на навколишнє середовище». Змінюючи різні типи культур у сівозміні, фермери можуть розірвати цикли шкідників і хвороб, покращити структуру ґрунту, покращити кругообіг поживних речовин і зменшити тиск бур’янів. Наприклад, сівозміна азотфіксуючих бобових культур із зерновими культурами може природним чином поповнювати азот у ґрунті, зменшуючи потребу в синтетичних азотних добривах. «Сівозміна» також сприяє біорізноманіттю в ґрунті та над землею, створюючи більш стійку та «екологічно» збалансовану агроекосистему. Поліпшення здоров’я ґрунту в результаті «сівозміни» покращує інфільтрацію та утримання води, зменшуючи стікання та ерозію. По суті, «сівозміна» — це засноване на природі рішення, яке лежить в основі стійкості сільськогосподарських систем, сприяючи оздоровленню ґрунтів, чистішій воді та меншій залежності від синтетичних ресурсів порівняно зі звичайними монокультурними системами.

Висновок: на шляху до більш сталого сільськогосподарського майбутнього

Порівняння «звичайного сільського господарства» та «сталого сільського господарства», зокрема «органічного сільського господарства», виявляє значні відмінності в їхньому «впливі на навколишнє середовище». Незважаючи на те, що звичайне сільське господарство досягло високих врожаїв, це призвело до значних екологічних витрат, включаючи деградацію ґрунту, забруднення води, втрату біорізноманіття та викиди парникових газів. «Органічне сільське господарство» з його «екологічним» підходом пропонує шлях до більш сталого сільськогосподарського майбутнього. Віддаючи пріоритет здоров’ю ґрунту, «сівозміні», природному «боротьбі зі шкідниками» та мінімізуючи синтетичні засоби, такі як «гербіциди», «фунгіциди» та «фосфорні добрива», органічні системи зменшують «вплив на навколишнє середовище» та сприяють більш стійкій та екологічно чистій системі виробництва їжі. Перехід до більш стійких методів сільського господарства, що включає принципи «органічного сільського господарства» та застосування «сівозміни» та інших екологічних стратегій, має вирішальне значення для забезпечення продовольчої безпеки та збереження планети для майбутніх поколінь. Вибір між звичайним і сталим сільським господарством стосується не лише методів ведення сільського господарства, а й формування майбутнього наших систем харчування та їх взаємозв’язку з навколишнім середовищем.

• 
  Автор: Тетяна Котлярова
  Бакалавр екології та захисту навколишнього середовища, Дніпровський державний аграрно-економічний університет